ЧОРТІВНЯ. ГЛАВА 32. ЛІТНЄ СОНЦЕСТОЯННЯ
Нарешті перейшли до обговорення звіту директора.
- Я дуже уважно слухав виступ директора. – першим підбігши до трибуни, почав хвалити директора М. - Хочу сказать так: це доповідь. Я вже тут 10 років... Я вперше чув доповідь, де є директору шото сказать.
В залі почувся сміх.
- Де є директору шото сказать. – продовжував оратор. - Я не знаю, чому сміємся. Я зараз єслі… Особєнно якщо побачу, шо шото я сказав нє то, так я буду приводить приклади і прізвища. Є люди, любим методом стараються, как сказал директор, у нас 99 відсотків працюючих, це ті люди, коториє хотят шоби наше училище було, процвітало,значить, шоб були успіхи і так дальше.
- Я не буду говорити про те, скільки цей директор зробив. – М. почав нервуватись. - Але я дуже добре помню,коли с етой трибуни недавно виступала, значить, працівниця і говорила: «Володимир Володимирович, ви же знаєте дуже добре, що ми вас не хотіли». Знаю я шо до чого… І сєгодня нє хотят. Де ви сьогодні знайдете другого, получшє. Лічно я особисто таким директором… Всім тоже треба працювати.
З зали вигукнули: - Б-ву сраку цілував. Батяня, казав.
- На сьогоднішній день дуже багато проблем. – знову почав говорити М. - Є людей… Люди, які, значить, працюють по принципу «чим хуже, тим краще». Якщо треба приклади, я назову ті приклади. Перше: чому, по какому праву, на сьогоднішній день проводяться уроки, значить замість 20-30 учнів, які в групі, а на уроці всього 5 дітей. Як же ви будете після цього списувати, записувати цього в журналі і так дальше. Уроки не можна проводити з такой кількістю людей.
Поважна викладач не втрималась і запитала: - Хто має це контролювати? Директор в першу чергу. І кажіть конкретно.
- Конкретно я потім остановлюсь. Коли буде… ета… - не здавався М.
- Що буде? – гнівались педагоги. - Ми хочемо взнати в якій групі було 5 чоловік. До кого ви заходили.
Нарешті не витримав представник управління освіти Т.:
- Тихіше будьте. Ми обговорюємо доповідь директора.
А з місць лунало:
- А чого неправда говориться?
М. зробив «військове» обличчя.
І знову до нього звертались нові педагоги, розлючені його «правдою».
- Конкретно: група, урок…
М. почав нести щось справді дивне:
- Я… Я особисто знайомий…
Нарешті піднялась ще одна викладачка та підвела підсумок цієї дискусії:
- Ви ж навпаки поклюжите директора. Навіть адміністрація менш винна. Ви розумієте, що ви поклюжите директора?
М. не здавався та спробував перейти у наступ:
- Я вас… Скоко я вас вже слухаю 10 років… Я ще не разу не… Директор виступав, а вас полеміка тут, на прошлій педраді. Значить, мені дуже не приємно, коли сьогодні… Підходить, значить, Н. і мені говорить: «Поїхали в гуртожиток, на верхні етажи. Це там шо? Ужас!» Шо там, нема людей, які за це гроші получають. Шо, не можна навести порядок? Чому задається це питання? Друге: дуже неприємно кода Надя, значить, сьогодні підходить до мене… Вона сидить тут… І говорить: «До якого… До якої пори у нас будуть мухи? І мошкара… Значить, вивод який? Уже пора остановитися, шоб не було таке, як на Львівщині. Остановитися і подумати всім разом.
На задніх рядах де сиділи чоловіки, що з’явились на звіт директора трохи на підпитку, почали аплодувати.
М. вирішив завершувати своє хвалебне слово та почав так:
- Хлопання… Тут плакати треба,а вони хлопають. Значить, я особисто… В нас є… Цей директор працює. Но єслі б можна було,я б йому поставив 12 балів.У мене всьо.
М. хотів було рухатись на своє місце, але одна з викладачів підвела свій підсумок його цвітастій та оригінальній промові:
- Правильно, в 12 годин дня цього пана вже нема на роботі.
Не втрималась й згадана М. Надія:
- Шановний, я до вас прийшла, а ви пили чай. А там в умивальнику була заварка від вашого чаю,то я вам й сказала за мухи.
І що М. сказав у відповідь?
- В мой адрєс тільки шо сюдой проходили… Чому жарко? Как же ми будемо жити тут? Це вас касається.
- Хіба це обговорення доповіді? – зазначила викладач української мови.
І була права.