ЧОРТІВНЯ. ЧАСТИНА 48: ЗИМОВЕ СОНЦЕСТОЯННЯ.
«У цю ніч мені снилася дохла риба і розбиті яйця,
а від пана Анаксарха я дізнався, що розбиті яйця
і дохла риба означають нещастя»
Мольєр. «Блискучі коханці»
За вікном падає волохатий, важкий сніг.
«Ось тобі, знову зима!» - дивлячись за віконні грати підсумовує сумну картину життя літній чоловік, якого інколи називають просто «Дідом».
«Прийшла, твою мать, знову прийшла!» - висловлюється Дід в простір і починає скляними очима шукати на столі чарку.
І вже опівдня…
Не встаючи з-за столу, Дід нахиляється до нижнього відділення шафи та дістає почату пляшку паленої горілки, свідомо порушуючи правила трудової дисципліни.
Крізь обшарпані стіни кабінету просочується мишача метушня колег по роботі, скрегіт сусідніх дверей, дитячий сміх та утробний спів каналізаційних труб.
Дід наливає собі чарку, швидким рухом закидає горіляку до рота та обтирає рукавом піджака мокрі та слиняві губи.
Ще раз нахилившись до шафи Дід відщипує десь у його надрах шматок білого хліба та знову надає верхній половині тіла вертикальне положення. При цьому у нього звично паморочиться голова, гортань забивається гіркою мокротою, а обличчя ще більше червоніє.
Він відхаркує мокротиння, але сплюнути на підлогу не наважується. В горлі знову дере. Щоб не зайтися в нападі кашлю, Дід починає обережно, але швидко ковтати слину. Дере все сильніше. Зрозумівши, що нападу кашлю не минути, Дід складає руки навхрест на грудях, пригинається головою до поверхні письмового столу та заходиться сухим кашлем.
У двері хтось стукає. Дід накульгуючи плентається до дверей.
Ля! У відкриті двері ввалюється його колега по роботі - Льоха. Хоч цьому молодику в позаминулому році й перевалило за сороковник, з тих чотирьох десятків він чітко пам'ятає максимум два. Решту, - другу половину, - витравив з його мозку алкоголь. Пожмакане, сумне обличчя Льохи вдало гармонує з запраним, позбавленим останніх ґудзиків, робочим халатом.
- Здоров, Дід, - хрипіть колега і без церемоній сунеться до кабінету. - Як апарат?
- Нормально. Ладний, як то кажуть, до використання. А ти готовий?
- Завжди готовий! Тобто не в сенсі цієї справи. - Льоха переконливо проводить ребром долоні по неголеній шиї. - А в сенсі служіння науці.
Почувши його відповідь, Дід розпливається доброзичливою усмішкою. Слід зазначити, що, незважаючи на затрапезний вид і похилий вік Дід є геніальним винахідником. Дехто все життя винаходить велосипед, інші витрачають здоров'я і гроші на вічний двигун, а ось Дід ще з часів військової служби, таємно майструє прилад переміщень у просторі та часі. І це без дурнів!
- Щось рано ти сьогодні? – запитує Дід Льоху.
- Так душа ж горить! Самі розуміти повинні.
- Я і розумію. Але... Ти, головне, про норму не забувай. Можна й не повернутися.
- Так і що. Раптом там краще. У вас, для прикладу, мишами смердить!
- То й що, приймеш ліки і сморід сам собою щезне!
- Прийму, самі знаєте, що прийму... Потім. Але смороду не люблю. Що від мишей, що від кішок, що від собак. - Кішки тобі не подобаються? Я би може й сам замість двох кішок завів одного кота. Та не звичайного жирного котяру, а вченого. І, щоби він не на дивані днями на проліт валявся, як то з котами буває, а щирою міг вибачиться з того приводу, що обісцить мені туфлі. Поклавши лапу на пухнасті груди і витріщивши очиська. А кішки? Кішки, то справжня біда… Кхе... Кхе... Кхе... Толя покійний як мені казав: «Ну що ти все мене за життя питаєш? Яке в мене життя? Дружина, теща, дочка, дві внучки, дві кішки і собака - сучка! І все це треба годувати, все це мушу терпіти». Ні, не буду про сумне. Так що, починаємо?
І почали.
- Прихід?
- Є!
- Проникнення?
- Стале!
- Поїхали! …
І нічого не вийшло!
(ДАЛІ БУДЕ)