ДЕОКУПАЦІЯ

Коли на тлі проривних звершень ЗСУ у всіх адреналін із сератоніном танцюють гопак, а допамін, ендорфін і тестостерон замутили двіж на трьох - ці слова ніхто не почує. Але для чистоти свого візіонерського сумління треба сказати це.

Деокупація - це не прапор на міській раді. Це не укр.визволитель на вулицях принишклого міста. Це не оладьями частувати. Це не укр.танк у центральному сквері партизанської слави Велікой Отечественной. Це не здертий білборд окупантів. Це не потоптаний привселюдно триколор.

Деокупація - це коли на звільнені терени приходить не лише солдат, а Україна. Яка має обійняти кожного, хто пережив злигодні окупації, й чітко, членороздільно, поскладово сказати: «Так, як було, більше не буде».

Деокупація - це віднині українська мова. Це віднині вивчення національної історії звитяг. Це віднині блокування всього російського (ТБ, фільми, музика, тексти). Це віднині школи з патріотичним акцентом. Це віднині не оладьї, а оладки. Це віднині ніякого шарія, медведчука, бойка, рабіновіча. Це віднині брутальне трощення всього совєтского. Це - щоденне навернення до українського лона.

Бо Україна прийшла не визволяти від руских, а ультимативно утверджувати своє. Україна не повертається - а встановлює обов'язкові правила життя. Україна - це нова дійсність, а не так, як було всі ці 30 галімих років. Україна - це не лише сльози радості в день звільнення. Це - хірургічне видалення совка і проросійських замашок. Україна - це не просто прийти й дати свободу. Україна віднині - це великий список заборон, чого НЕ ВІЛЬНО робити, якщо ти не хочеш назад в окупацію.

Тоді вся наступальна звитяга ЗСУ матиме сенс. Варіант «прийти і лишити все, як було досі» - найгірший і найнебезпечніший.

© Остап Дроздов