ЙОЛОПИ ГРІШНОЇ ЗЕМЛІ

Томас Карлейль, англійський філософ XIX століття, перевернув усі мої уявлення про суспільство. Його ставлення до демократії, якої всі ми так прагнули, вразило мене. «У світі стільки йолопів, а ви влаштовуєте вільні вибори...» — писав Карлейль. Ми так прагнули демократії, і ось вона прийшла. Ми обираємо собі Президента, якого хоче більшість, ми обираємо собі Верховну Раду, таку, яку хоче більшість.

Потім Президент, якого обрала більшість, призначає некомпетентний (як пізніше виявляється) уряд, і уряд цей прямує у відставку, а хтось тікає в Ізраїль із тихою надією на успішне майбутнє своїх наступників.

Тим часом обрані більшістю народу депутати приймають такі закони, яких не може виконувати ні більшість народу, ні його ж таки меншість, а всю решту часу ці обранці самовіддано працюють над вдосконаленням цих законів. Папери пишуться, руки жестикулюють, кнопки натискаються, прапорці майорять. А все стоїть на місці. Чому ж так діється?

Читаю якось Біблію. Книга Вихід, 23 глава. Цитую: «Не будеш із більшістю, щоб чинити зло». Це особиста заповідь Бога. Переконайтеся самі.Вільні вибори — це далеко не панацея від наших проблем. А все тому, що в нас є певні ілюзії щодо нашої більшості. Ми подивилися на США, побачили, як вільно і щасливо вони живуть, якими багатими і сильними є ці демократичні країни, і вирішили: ось нарешті ми знайшли розв’язання всіх наших проблем — вільні вибори. І якось само собою вирішилося, що те, чого хоче більшість, буде найкраще.

Аж гульк! Від наших очей сховалась одна обставина: демократичні країни процвітають не тому, що в них більшість обирає собі уряд і президента, а тому, що в них йолопи на даний час становлять меншість.

А хто ж вони такі, йолопи? Один голова правління місцевої філії великого українського банку розповів мені таку історію. Приїхала до них делеґація чи то з Німеччини, чи то зі США ознайомитися з можливостями співпраці. Всі представники, які приїжджали до них раніше, мило усміхалися, навіть пили горілку, потім поверталися на батьківщину і зникали без жодного сліду. Тому на прощальному фуршеті мій співрозмовник, мало не вхопивши за лацкани того іноземця, запитав: «Прошу вас, поясніть, чому ніхто не хоче з нами співпрацювати, чому всі тікають і ніхто не повертається?»

Той уважно подивився на нього і запитав у відповідь: «Слухайте, чому ви весь час брешете?»

Йолопи — це люди, які говорять неправду і думають, що цього ніхто не помічає. Таких, як не дивно, легко обдурити.

Йолопи — це ті, що дають дітям приклади поганої поведінки. «Яка жахлива молодь!» — дивуватимуться вони потім.

Йолопи — це ті, що напиваються або вживають наркотики, щоб розслабитися.

Йолопи — це ті, що матіркують, бо їхні голови набиті половою.

Йолопи — це, як на мене, навіть ті, що курять. Бо дві години на день йде на паління, ще дві — на те, щоб заробити на сигарети, ще дві години на день треба працювати на ліки від сигарет, а ще дві години доведеться лікуватися. Нація йолопів працює на тютюн. А коли п’ятнадцятирічна донька закурює у присутності батьків, йолопи кліпають очима і чухають потилицю. «Да-а...» — кажуть вони.

Йолопи — це ті, що зраджують свою дружину чи чоловіка, а потім дивуються, що хтось зрадив і їх.

Йолопи — це ті, що пасуть очима чужих жінок, а потім позичають гроші на ліки від сифілісу, обурюючись: «Чому саме я, а не Лесик?»

Йолопи — ті, що за гроші йдуть на злочин, топчучи свої переконання.

Йолопи не мають переконань, які будуть обстоювати до смерти.

Йолопи — недобрі, сміються над іншими, розпускають плітки, ворожать на картах, чаклують і читають гороскопи. «Ми розлучилися, бо вона Бик, а я Баран», — кажуть вони. Йолопи забобонні.

Йолопи постійно запізнюються. Можуть пообіцяти і не виконати.

Йолопи не патріоти. Вони не поважають свій народ і не люблять своєї батьківщини. Постійно обмовляють владу. Вони невдячні й безперестанку нарікають.

Йолопів не поважають у світі.

Йолопи — нещасні. На їхніх обличчях смуток. «Як нам бути радісними, коли у нас стільки проблем?» — нарікають вони.

Йолопи — боягузи. Вони вважають себе мудрими й обережними, але завжди дістають найбільше ударів. Йолопи вважають себе хитрими, але вони завжди обдурені.

Йолопи не читають Біблію, не моляться. Вони можуть виглядати релігійними, але не докладають зусиль, щоб жити так, як учив Ісус Христос, і допомогти жити так іншим. Час їхнього життя мине безглуздо.

Йолопи мовчать, коли в їхній присутності чиниться злочин. «Моя хата скраю», — думають вони. А потім і їхніх дітей убивають чи ґвалтують.

Йолопи — це ми з вами, панове! І це саме ми влаштовуємо вільні вибори. Кого, ви думаєте, оберуть йолопи?

Коли я написав це все і перечитав, то відчув, як по мені аж мурашки поповзли. Хтось, можливо, скаже мені: «Легко Карлейлю говорити. Якби я був англійцем і жив би в Англії, то я б тоді поважав свій народ і був би патріотом». Так скаже йолоп. Англія велика тим, що вона розпочала і провела дейолопізацію. Йолопи будуть завжди, але слід повсякчас боротися, щоб їх було менше. Це потребує особливих зусиль, бо йолопи люблять бути у більшості: це допомагає їм відчувати, що все нормально.

Йолопи не можуть довго жити у власній незалежній державі, бо вони не можуть нести відповідальности за долю батьківщини і не помруть за неї у разі потреби. Їх просто повбивають, як баранів.

Батьківщина в небезпеці! Україні потрібна шляхта. Я сподіваюся, мене читає меншість. Вбий у собі йолопа! Стань шляхтичем. Допоможи стати шляхетними своїм ближнім. Завжди говори тільки правду. А тоді ми влаштуємо вільні вибори і оберемо собі шляхетного президента.

Ігор ТКАЛЕНКО

1996 рік

https://humour.ukrlife.org/yolopam.html