КОЗАЦЬКИЙ БОРЩ

Борщ - то святе. Борщ - то складова нашої  державності. Його рецепт потрібно викарбувати в золоті , зберігати в сейфі Нацбанку і класти поряд з Пересопницьким Євангелієм, коли Президент України складає обітницю. Борщ - не їжа. Борщ - ліки. Та сама панацея, про яку мріють усі хворі і якої бояться лікарі. Борщ - це еліксир молодості, який шукають мачо і кокетки.

Колись давно моя бабця Сянька, коли їхала до Вільнюса, до тьоті Іри на День народження і закупи дефіцитів, а нас із Питровною лишала на діда, казала:

- Михалку, гляди! Щоб було на обід рідке! Бо, як приїду і застану Гамно з язвою, то цюрлика відріжу!

- А що я їй рідкого зварити маю? - питав дідо.

- Як то що? - брала бабця руки в боки. - Ти що, обревку ти прицюцькуватий, борщу дитині не звариш?

- Зварю, - запевняв її дідо. - Я ж не мишиґін якийсь. Он якраз і півень-переліток криває на лапу.

- Ти - мишиґін! - казала бабця. - Заріжеш півня, я тобі точно цюрлика відпанахаю. Будеш по бабах порожняком кривати.

І, підхопивши клумаки з гостинцями для тьоті Іри, йшла з хати.

- От халепа! - казав дідо. - І що його робити?

- Варити борщ! - облизувались ми з Питровною. - Рідке корисне для здоров`я.

Взагалі-то, дід Михалко був щиро переконаний, що, коли в хаті є хліб, сало, дрібка солі та зелені часник і цибулька, то з рідкого найкраще для здоров`я - то самогонка. В чому з ним дуже солідарний був дід Фанасько, який приходив, щойно за бабцею зачинялись двері автобуса.

Але ми з Питровною теж були не ликом шиті, і, поки діди випивали по три рапатих за тимчасове звільнення діда Михалка від диктатури матріархату, ретельно годували курей, яких бабця називала «чорна сотня», хлібом і вчорашньою гречаною кашею.

- От хитре Гамно! - казав дідо, коли не знаходив хліба під рушником на кухні, щоб закусити четверту рапату чарку, а ми з Питровною ретельно мили від каші каструлю пучками кропиви в гарячій воді.

- Ти тіки тако не роби, як я вмру, - говорив дідо. - Бо на похороні люди мають по чотири рапатих випити. Щоб душа не повіялась під штрири вітри, а в небо потупцяла, як положено їй.

- Не буду, - чемно обіцяла я.

- Я не дам! - казала Питровна. - Але ви, діду, перед тим як вмерти, борщу зваріть нам, добре?

- Баба зварить, - відмахувався дідо.

- Бабця так не вміє, - заперечувала я. - В неї борщ рідкий, без квасольки і сметани мало.

- І без м`яса, - підтакувала мені Питровна.

- Ги! - посміхався дідо. - Чуєш, Фанаську? Навіть діти кажуть, що мазури на борщі не знаються.

- То чого брав мазурку? - пихтів люлькою дід Фанасько. - Тра було на волинячці женитись.

- Мусів, - зітхав дідо. - Щоб тобі не дісталась. Файна була і робітна. Ти б їй життя пересрав.

- Ага, куме! То був би я їй пересрав, а так вона тобі. Я тепер собі козакую, а ти з Гамном возишся. І баба твоя борщу не годна зварити.

- Зате я годен! - відказував дідо.

- Козацького! Козацького хочемо! - стрибали ми з Питровною дідові на шию.

- Буде! Буде вам козацький борщ!

Дід Михалко гойдав нас на плечах і гладив по головах своїми величезними ковальськими долонями.

- Тьху! - чвіркав дід Фанасько. - Замість по сто грам пальнути, поки баби нема, ти з Гамном цяцькаєшся. Вжар йому яйце на шкварці - та й по всьому.

- Сказано борщ - значить борщ! - відповідав дідо. - До борщу нам треба що?

- Бурячки, морквичку, квасольку, капусточку, перчика такого і гострого, - перелічувала Питровна складники.

- Цибульку, часничок, картопельку, петрушку, помідорчика, - додавала я. - А ще на засмажку - козацький соус.

- То чого ви ще тут? - посміхався дідо.

Ми з Питровною хапали відра і бігли на город. Так і приносили дідові то все вперемішку у відрах. Дідо сварив нас нечупарами безрукими, ковіньками малахольними, чипирадлами степовими, офермами недоробленими... Засранками - одним словом.

Викручував корбою криничною кілька відер води і заставляв перемивати городину до чистого.

- Бо земля на зубах має скрипіти тілько в москаля. Через то, що він ніяк її нахапатись не може, все йому мало.

Поки ми перемивали і чистили городину, дідо замішував опару на хліб і пампушки. Я не раз бачила як він це робить, але завжди воно мені здавалось якимсь таїнством, священнодійством, чимось величним і незбагненним. Біле борошно сіялось із сита на чорну дідову долоню. Пошрамовану, порубцьовану, з мозоляками і артритом у пальцях. А потім дідо одною рукою вимішував опару, а другою вливав молоко. І воно теж таке біле текло струмками по зморшках. А тоді лилась олія. Золота, тягуча. Така, наче сонце з пляшки у тісто переливають. І мені все здавалось, що ось зараз дідо вийме руку з діжі, а вона помолоділа в нього. А як терне рукавом у борошні по обличчі, то і сам молодим стане і гарним. Таким, як на фото у ванькирі, де вони з бабцею щойно по весіллі. А з ними дружки і бояри весільні, і дід Фанасько, молодий, статний, у вишиванці та капелюсі. І з одним вусом напомадженим, підкрученим, а другим обвислим.

- То йому корова була обидва зализала добре, - сміявся дідо, - але один втримався, а другий в чарку впав і розмок.

Дід Михалко накривав діжу з тістом полотняним рушником, споліскував руки і виходив на ганок подиміти.

- От скажіть мені: що найважливіше і найкорисніше в борщі? - питався у нас.

- Бурячок, - казала Питровна.

- Чорта з два! - Пускав дід Михалко кільце диму. - Наїсишся ти тим бурячком, ага! Тільки червоним в штани напудиш.

- Пампушки, - впевнено казала я.

- Пампушки - то лєгумін, - відповідав дідо. - А в борщі що?

- Капустка, - стрибала на одній нозі Питровна.

- Капустка - в кендюху пустка, - резюмував дідо. - В борщі, щоб ви знали, найважливіше - то вітаміни!

- А що таке вітаміни? - питали ми.

- Вітаміни - то те, що оно за курми криває, бачите?

- То ж півень, діду! І він зовсім не криває.

- А ти добре подивись. Бачиш? А, якщо отак голову нахилити і подивитися скоса? Криває, ще й крило тягне. І хвіст опустив, бо чує, що не жити йому довго. Бачиш?

- Бачу, - казала я. - Криває на обидві лапи.

- І крило, як у збитого літака відвалюється, - додавала Питровна.

- От, - задоволено посміхався дідо. - Півень, діти - то найперші вітаміни в борщі! Так що: ви палите п`єца, а я півнем займуся.

- Діду, - схвильовано казала я, - але ж за півня вам бабця цюрлика відріже.

- І будете порожняком по бабах лазити, - додавала Питровна.

- Кахи-кхи! - закашлювався дідо від диму і сміху. - Не відріже. Баба в нас не дурна. Якщо я порожняком по бабах піду, то їй доведеться по хлопах милостиню просити.

- І чого ти вчиш дітисьок? - обурювався дід Фанасько.

- Як то чого вчу? Борщ варити!

Ми з Питровною приносили з-під клуні до п`єца в`язанки дров. Дід Михалко завжди робив усе на совість і, щоб зручно. Люди просто складали порубані дрова у стоси, а дідо робив невеличкі в`язанки. Крутив із соломи перевесла і ними обмотував полінця. Зручно: приніс за ґудза, розмотав собі коло п`єца, дрова поклав, солома - на розпал, сірником чиркнув, кілька хвилин - і вже вогонь вилизує довгими червоними язиками черінь.

Поки ми то робили, поки милувались вогнем і слухали як тріскотять запалені поліна, дідо вже приносив баняка з порізаним півнем.

Розгортав коцюбою перегорілі головешки і запихав баняка до п`єцу.

- Вітаміни варяться дві години, - казав. - А тим часом...

Все чистилось, різалось, складалось у макітри і миски, окремо на плиті шкварчала сковорідка, на якій смажились молодий часник, цибуля, морква і склянка чорної смородини. Посолені і поперчені. Це була начинка для пампушок. Дідо робив їх маленькими і продовгуватими, викладав на деко, змащував яйцем, давав тістові підійти і, вийнявши з п`єцу баняка з півнем, вигортав звідти жар і ставив пектись разом з ринками з хлібом.

А борщ доробляв на плиті. Бабця буряк на борщ відварювала завжди напередодні. Дідо вважав то мазурськими вибадами і робив усе «по- козацьки». Виймав з баняка півня, ділив його на «вітаміни» і кістки для Рябка. Викладав м`ясо назад у бульйон, засипав туди квасольку, проварював її, додавав картоплю, кришив капусту.

- Квасоля в борщі вкрай потрібна, - розповідав дідо.

- А навіщо?

- По-перше смачно, а по-друге: квасоля - то музика борщу. І то є добре. Бо в людини ж як? Все життя - музика. Або кишки марша грають, або дупа. Коли кишки - то зле. А, як дупа грає - то свято. Значить, що людина не голодна і здорова.

- А картопля?

- А картопля - то для ситості борщу. Без картоплі борщ - то що? Капустина за капустиною ганяється з бадилиною. А з картоплею борщ - то страва.

- А морква, цибуля, часник? - питались ми.

- Морква на шлунок помічна, а цибуля і часник - то від всіх болячок горла, носа, легенів. Перчик для підшлункової добре і для кісток. А гострий перчик - то, щоб хробаки в пузі не завелись. Капуста від голови, від селезінки і для нирок корисна.

- Діду!!! - кричала Питровна. - Там слимачок у капусті!

- В капусті слимаків не буває! - дражнився дід Михалко.

- А що це тоді таке?

- То шкварка, - сміявся дідо.

Але акуратно вибирав на лезо ножа слимачка і ніс його надвір.

А я стояла коло плити і дерев`яною кописткою помішувала засмажку з цибулі та моркви. Дідо тер на велику терку буряк, різав солодкий перець і додавав його в засмажку.

- Ой, лишенько! - бідкався він. - А про справжній секретний соус ми забули! Забули про найнеобхідніше!

Я притьмом тицяла йому в руки копистку, хапала кварту і ми з Питровною бігли в сад за порічками.

Секретна дідова заправка до борщу складалась із сала, перетертого з часником, гострим перцем, кропом, базиліком, помідором і порічками. Він її вливав до готової засмажки з буряками, тримав трішки на вогні, поки покипить і виливав у баняк. Солив, розмішував, знімав з вогню і відставляв убік.

- Діду, а навіщо в борщі порічки?

- Щоб були рум`яні щічки!

А сам тим часом виймав з п`єца пампушки і хліб, а на їхнє місце засовував рогачем баняк із борщем.

- Щоб умлів, - казав майже пошепки.

- Та поки він умліє, то я з голоду помру, - облизувався дід Фанасько.

- Не встигнеш, куме, - відповідав дідо. - Сходи-но в льох по сметану.

Дід Фанасько брав свічку і спускався до льоху. Повертався звідти з глечиком сметани і слоїком самогонки.

- Е, ні! - казав дідо. - Ту самогонку неси назад.

- А то чого?

- Бачиш, куме? Вона під залізною кришкою. То дуже гарна горілка і вона, як гарна дівка, має стояти незаймана до осені.

- А ти що будеш восени когось женити? - дивувався дід Фанасько.

- Женити не буду, але буду гнати нову. Ось тоді ту і займемо.

- А зараз що? Купляти?

- Зараз - борщ.

- Борщ без рапатої, як вітер по кишках: що їв, що музику слухав. Так і скажи: мазурки своєї боїшся? Давай ми не всю вип`єм, а лише трохи. Дірку в кришці проб`ємо, вцідимо собі, а бабі скажемо, що то не ми, а щурі кришку прогризли.

- Щурі? - дідо задумався. - Дурний тебе піп хрестив! Як щурі можуть самогонку зі слоїка випити?

- Як? Як?! Кришку прогризли, зверху посідали, хвости в слоїк запихають, в самогонці мочать, виймають і смокчуть.

- Не годиться! Неси назад, - наказав дідо. - Вип`ємо вишняку.

- І то діло, - погодився дід Фанасько. - Дякую, куме! Добре, що я з тою мазуркою не зв`язався, а тільки покумався. Постив би все життя, як боцюн в болоті. А так собі козакую.

Борщ пахкотів на всю хату. Дідо вклав у кожну миску по ложці сметани, притрусив петрушечкою і поставив на стіл полумисок зі ще теплими пампушками.

- Діду-у-у!!! - Питровна аж замуркотіла. - От чому більше немає таких, як ви? Щоб вміли такий борщ зварити? Я б за вас заміж вийшла!

- Виходь за мене, - засміявся дід Фанасько.

- За вас не вийду. Мама казала, що ви вже трьом бабам життя пропили, а я четвертою бути не хочу. Краще вже за спекулянта якогось.

- Ото правильно, - сказав дід Фанасько. - За спекулянтом і на роботу можна не ходити, і в золото одягатись, як принцеса. І кожен день тобі ковбаса варена і шоколадка буде. Навіть, шпроти і згущонка. Життя - калина-малина! Що хочеш - те купиш.

- Дурне життя, - гримнув дідо. - Любові не купиш, поваги теж і щастя за гроші не продається.

- А ти ким хочеш бути? - питає в мене дід Фанасько.

- Не знаю, - кажу. - Я вірші в газети і журнали писати хочу. І книжки.

- А заміж за принца?

- Не вийде. Останній принц на світі - то мій дід Михалко.

- Таки воно в тебе, Михалку, пришелепкувате. Не ображайся - кажу як є.

- Хто зна? - усміхається дідо. - Час покаже. А от візьме і напише.

- Про що?

- Не знаю. Може про те як ми борщ варили.

- Та й нащо воно?

- Може, й ні на що. А, може, щоб якась добра душа прочитала колись і дізналась, що я на цьому світі ще не останній дідо...

Згадалось таке...

А тепер пригадаймо ресторанні меню у світі,  в яких часто чорним по білому й досі пишеться « Борщь руzкій». 

Це звучить настільки ж недоречно, як ... Як усе, що хулопітеки вкрали і намагаються видати за своє.

Тому я за масові акції спротиву.  З летальними наслідками для цих світових расстєгаїв. 

Іду варити борщ. Справжній. Козацький. Я ж не остання бабця в світі...

(с) Дзвінка Торохтушко