НІЧ ПЕРЕД БИТВОЮ

У Бахмуті перед жертовною січчю, 

Коли ціле місто пливло у вогні,

Вони у підвалі квітневою ніччю

Накрили пасхальний свій стіл на війні.

Не обрус — а ящики, що з-під набоїв,

Не храм, — а підвал, де у цівках бетон...

І хтось дістає з рюкзака, ніби зброю,

Ковбаси та паску… Такий бо закон...

Фарбовані яйця — неначе планети,

Що звільна мандрують космічним єством...

І руки, що звикли стискати багнети,

Непевним чоло осіняють хрестом.

— Христос бо воскрес! — обережно лунає...

Смерть поруч стоїть та не любить цих слів.

— Воістину… — відповідь всяк пам'ятає,

Із тих, хто, нарешті, війну зрозумів.

Їдять. І мовчать. Щоб в думках зазирнути

За обрій, де ворог чекає в гаю,

І кожен із них нині знає як бути,

Бо близько стоїть у життя на краю...

І ніби вони в інший світ зазирнули

Де Світлу й Любові немає кінця.

Та ранок забрав їх майбутнє й минуле

Сталевим знаряддям Хмурного Жнеця.

Лиш той, хто лишився з скаліченим тілом,

Цей спогад нестиме в щоденній імлі:

Як мріяв про те, щоби Смерть стала пилом,

І кожен воскрес, з тих, що жив на Землі.

17 липня 2026