СІЛЬ ВАМ В ОЧІ ТА КАМІНЬ НА ГРУДИ

Слова однієї дівчини з Києва:

''Майже дві доби в нашому ЖК в Києві не було світла, води, опалення, інтернету і мобільного зв'язку. Оскільки немає газу, а тільки електроплити, то й готувати ми не могли.

ЖК в нас дуже «молодий», мені здається 80% сімей з маленькими дітьми. І, відповідно, з маленькими тваринками. У дітей не було ані уроків, ані тренувань, ані гуртків.

Я піднялась на 13 поверх вже стільки разів, що дупа моя як горіх, але, мабуть, кокосовий.

І знаєте що?

Ми адаптувалися. Дітки читають і роблять уроки з ліхтариками. Замість освітлення в залі - гірлянда на батарейках. Свічки, суха їжа, яка не псується, запаси води...

Магазини та кав'ярні працювали на генераторах і годували людей. Ніхто не закрився!

Люди гуртувалися і їздили до бювету набирати воду. Ввечері діти бавилися на майданчику, грали в сніжки. А вночі, попри льодяний дощ, комунальники виправляли й ремонтували все, що накоїли ті суки.

А на другий день блекауту люди так ломилися на роботу, що зламали двері метро на Видубичах. 

Ніякої паніки, всі роблять що мусять робити та навіть більше.

Як воно жити декілька днів в 18 сторіччі? Складно, звісно...

Кажуть, що ті дебіли, що нас обстрілюють, вважають, що таким чином ми будемо згодні домовлятися. А в мене тільки одна думка була всі ці дні: Господи, аби не почали домовлятися. Ми були цілковито відрізані від новин і не знали що коїться, але Боже, тільки не йдіть на поступки!

Відсутність світла, води, опалення, все можна пережити. Аби тільки без вас, нелюди.

Без вас всіх - гарних і поганих, тих, хто випускає ракети та віддає наказ їх застосовувати, хто «за мир і щоб не було війни», хто тихо сидить мовчки та поза політикою. Хто в москві, або якійсь ще сраці, сидить в кафе в той час, як мами в українських містах не можуть помити дітей і нагодувати. В той час, як в реанімації зникає світло, ви плануєте новорічну відпустку.

Вода, опалення, світло, їжа і їх відсутність - проблема, яку можна вирішити. Ви - прокляття, моральне збочення.

В моєї бабусі були дуже влучні вирази, вона казала в деяких випадках «гиджуся».

Так от, я гиджуся навіть з вами ми по сусідству жити. Сама думка, що за декілька сотень кілометрів є кордон з орками, мене гидить.

Я гиджуся вимовляти слово «росія» і моя дитина гидиться та онуки будуть.

Я гиджуся, що колись в дитинстві, коли ви приїжджали до нас на Запоріжжя купатися в морі та жерти нормальну їжу, як не в себе, я заходила з вами в одне море.

Я гиджуся навіть заради приколу дивитися вашу тупу пропаганду. Я гиджуся навіть ржати з вас, бо ви убогі.

Я ходжу по Києву - святому місту - і навіть гиджуся уявити, як ми були на крок від того, щоб ви своїми гидотними ногами торкалися брущатки на Подолі!

Коротше, сіль вам в очі та камінь на груди! І тьфу три рази в обличчя на захід сонця!

© Валентини Пасічник.