ВІНОК СОНЕТІВ
1. Багатство слів у потічках гірських,
Прозорі й чисті витоки глибокі,
Тіла в них омивають лиш пророки,
В печерах, що влаштовують ліжник.
Слова санскриту чуємо від них,
Слова ці давні й мудрістю високі,
Зоря зійде й осяє світ широкий,
Зоря блаженних, бідних і святих.
Життя, як усміх грає на вустах,
Правічні гуру в суєті суєт,
Для них слова відлунням є завіту,
А тлінний світ – це тільки пустота,
Непояснимих запитань букет
В священних книгах, в мудрості Тібету.
2.В священних книгах, в мудрості Тібету
Шукати правду у важку пору;
Давно відомо цю класичну гру,
Задовго до щасливого білета.
Цей шанс корисний нам дала планета,
Як розуму великого іскру,
Вподобаний небес всіх Гончару,
Що виліпив все суще – Альфа й Бета…
Дана з висот нам істина одна:
Коли замовкне пісня, що вела
І всі пророцтва кануть в річку Лету.
Залишаться лиш цінності сповна
Без заздрості, захланності і зла,
Слова любові для стрімкого злету.
3. Слова любові для стрімкого злету
З полинним терпким запахом гріха
У віршах буде сила отака,
Що задзвенить, як мідь в душі поета.
І вишукана вся краса сонета
Заграє, наче, море здалека,
Де хвиля хвилі шепче щось стиха
Про дій містичних тайну по секрету.
І вічних істин призабутий смисл
Закріпиться в поезії рядками
Простими й зрозумілими для всіх.
Свідомістю утверджуючи мисль,
Що буду йти незламно вдаль шляхами,
Слова ж, у мрії – тайни оберіг.
4. Слова ж, у мрії – тайни оберіг,
Звучать і нині радісно і дзвінко,
У ті літа, що пролетіли стрімко,
Я мрію шанував, як тільки міг.
Де моря вал завершував свій біг,
Під крони пальм, де зливи хлищуть грімко,
Де світить у горі піратська зірка
З дитинства в юність шлях мій перебіг.
Видіння інші зараз уночі:
Вогні святого Ієрусалима,
Прадавній Ной вершитель доль земних,
В руці Петра виблискують ключі
Від райських кущ і голос Серафима:
Було спочатку Слово з уст святих.
5. Було спочатку Слово з уст святих
Люд вірив в те,що Слово стало Богом
І в світі де прекрасне є, й убоге
Всевишній думає за всіх живих.
Так вбралась плоть в закони карм важких,
Мале в великому вмістилось строго,
Впорядкувалась істини спромога
В бібліотечних залах осяйних.
Предвічний Логос арфою Еола
Життю новому привідкрив серця.
Вогонь небесний запалив комету,
Як знак зішестя з царського престола,
Віднині щоб до самого кінця
В людей від Бога не було секрету.
6. В людей від Бога не було секрету,
Був послух, що летів крізь часу плин
І Всесвіту палкий громадянин,
Що йшов до свого піку злету.
Котило літо золоту карету,
З’являлись вірші зовсім без причин,
До хлопчика скакали через тин
У зошит із моїм автопортретом.
Був фантазером, чисту душу мав
Той підліток в кінці семидесятих,
Каноном долі, що поставив вето
І всім наперекір писав, писав…
Поповнити щоб лави заповзятих.
Все так було та кануло у Лету.
7. Все так було та кануло у Лету,
Даремно заглядать в чужі світи
І як паломнику не треба йти
Туди де є пророк із Назарету.
Там де життя – гріховна естафета,
Враз перервалась з Божої мети
І дар священний треба донести,
Немов букет тендітний первоцвіту.
Нема душі – є суєта буття,
Піщинками лежать в долонях Бога.
Храм Сонця й Баальбек є серед них.
Та світ наш має теж мету життя
В тенетах існування зла земного,
Сучасний світ живе без слів отих.
8. Сучасний світ живе без слів отих,
Поміж троянд нема чортополоху
Поетом бути в отаку епоху –
Це шлях не скрізь торованих доріг.
Нема різниці де той шлях проліг,
У невідому даль ідеш потроху
Й чекаєш мить як зійдеш на Голгофу,
Де об’єднає доля всіх святих.
Над метушнею неспокійних днів
У вихорі суспільного спектаклю
Чекаєш невідомого кінця.
Нема, нема з майбутнього листів,
Лиш поклик таємничого Пентаклю.
У сутінках суєтних правда ця.
9. У сутінках суєтних правда ця,
Я спогади листаю дуже ранні
І сірих буднів розглядаю грані,
Де материнська ласка без кінця.
Там хата мого рідного отця
Єднає до ладу душевні ткані,
Й нашиване на безміри незнані,
Стібками різними моє життя.
З дороги подорожнього не збити
Зоря над ним освітить морок мли,
Яка б вона була не відворотна.
Батьків із неба проступають лики,
Немов ікони з’являться вони
І день, і ніч безповоротна.
10. І день, і ніч безповоротна,
Весь світ взяла в полон чудна зима,
Та сміх дитячий чути недарма
Бо на морозі дихати вільготно.
Вернуся в дім і сяду безтурботно
Читати мудро писані тома,
В хитросплетінні вченого ума
Шукати правду між рядків тривожно.
Думки складати в золотий вінець
Під тайною сакрального лібретто
Я роль свою дограю до кінця.
На нивах долі ні сіяч, ні жнець,
Один із багатьох – це я, начебто,
Мій хрест є воля істини Творця.
11. Мій хрест є воля істини Творця
Єдиного для всіх земних релігій,
Не так важкий як скручені вериги
На зраненому тілі у ченця.
Дожити вік, минувши всі сильця,
І вивчити себе, не тільки книги,
Це Божий задум: доля шлях інтриги,
Де жне малі колосся серп Женця.
Із таємниць душі у сонця світ,
Де істина зорить теплом зігріта,
Де дзвони кличуть до потуг борця.
Немає в людях віри стільки літ
І все тому, що благодать сокрита
Не у пустих пророцтвах без кінця.
12. Не у пустих пророцтвах без кінця
Майбутнє визначається віднині,
А в битвах на просторах України
Із зайдами кремлівського старця.
Не зрозуміть теперішнє буття,
Допоки світ, що в’язне в трясовині
Не скаже чітко: «Бог вас не покине!
Ви сіль землі і слави опертя!»
Як викурим ведмедя із берлоги,
У серці віднайду нові слова
І поділюся з вами безвідмовно.
Це буде із нащадками розмова,
Не зможу я коли душа жива
Неправду віщувати благородно.
13. Неправду віщувати благородно
В той час, як кривдить і малих дітей
Людино-звір, і нищить всіх людей,
Сміється нагло, зовсім безтурботно.
Кривавий оприск, що живе безродно,
Імперії породження – «злодей»
Із люттю безкомпромісних очей,
Ти з нею й згинеш, підеш в грязь болотну.
Покличемо ж, щоб Божий гнів постав
Словами правди й щирої молитви
Ми будемо стояти до кінця,
Щоб міг поет вернуть свої права,
Не меч гострити для боріння й битви,
А словом лікувать людські серця.
14. А словом лікувать людські серця,
Коли весь світ вже на друзки розбитий
І вий сирен нам заважає жити
Не можна вирватись з негод кільця.
Дівча, що не діждалось обранця
І мати вічно сльози буде лити,
Потік смертей, що годі зупинити
І все через одного плюгавця.
Війна – печалі лютої сестра,
Її слова як заклик в вовчу зграю,
Де повно злості, бід і всяких лих.
Та буде перемога сил добра
І буду жити я тому, що знаю –
Багатство слів у потічках гірських.
15. Багатство слів у потічках гірських,
В священних книгах, в мудрості Тібету,
Слова любові для стрімкого злету,
Слова ж, у мрії – тайни оберіг.
Було спочатку слово з уст святих,
В людей від Бога не було секрету.
Все так було… Та кануло у Лету,
Сучасний світ живе без слів отих.
У сутінках суєтних правда ця,
І день не день, і ніч безповоротна.
Мій хрест – є воля істини Творця,
Не у пустих пророцтвах без кінця,
Неправду віщувати благородно,
А словом лікувать людські серця.
2021/2022
Переклад Володимира Місюри