З НАМИ БОГ!

Якщо подивитися, то останні три роки я найбільше читав та писав про смерть. 

Звісно, мене більше цікавив феномен кінцевості власного буття. 

Тепер виявилося, що тема не була вже такою й неактуальною. Але перед самою можливістю глобального винищення людства всі мої міркування якось нівелюються, стають дрібними, неважливими. 

А ще мені шкода людей, наших (підкреслюю) людей, які вмирають мученицькою смертю. Вони, вони сучасні святі. 

Мені шкода наших героїв, які гинуть у кривавих битвах з ордами бридких для мене нелюдів, які втратили честь  іменуватися людьми. І я спокійно дивлюся на трупи тих орків, ніби це залишки зіпсованих антропоморфних іграшок.

Я знаю, що змиритися з власною смертю зовсім нелегко. Але - можна. 

Якщо вірити в Бога,  в Україну, в себе.