ЗАПОВІТ

Не стій над склепом й сліз не проливай,

Мене у домовині тій немає;

Там тільки тлін, там зайві всі слова...

Там інший світ та забуття безкрає.

Я — вітер, що у полі восени

Гойдає трави подихом лоскотним;

Я — блиск роси, обернутий у сни,

Що обрій весь спалив вогнем холодним.

Я — спалах сонця в склі висотних веж,

Де місто трощить час сталевим ритмом;

Я — дощ нічний, що сипле між мереж 

Порожніх вулиць, розіп'ятих вітром.

Коли сирени сполох б'ють в містах,

І тінь ракет нівечить небосхили, —

Я — спритна поміч, що руйнує страх,

Щоб світ підвівся й вистояв щосили.

Я — танцівник, що на межі часів,

Будує міст між "все було" й "все буде";

Я — перший подих будучих світів,

Де час і простір поєднають люди.

Не плач ніколи у нічній імлі, —

Надгробок мій нікому не належить.

Я в кожнім русі неба і землі.

Я не помер. Я відійшов за межі.

11 березня 2026