ЗБОРИ ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ. ЧАСТИНА 2
Овсянніков В.М. – Почну з судів. Я виріс в суді. Моя мати працювала в судових органах. В дитинстві я грався в солдатики на задніх рядах в судовій залі. Якщо питання не вирішується, то воно повинно вирішуватись в суді. А ви його і не збирались вирішувати. Ще 30 червня 2016 року на нараді про підсумки навчального року директор запропонував всім заступникам написати заяви на звільнення, які планував занести в Управління освіти, також стверджував, що і сам напише таку заяву.
Кілька днів назад я був в Колках на обласній секції заступників директорів з НВихР по вивченню досвіду заступника з виховної роботи, куди Ви мене відправили, Володимир Володимирович. Директор Людмила Григорівна з захопленням розказувала про свій колектив, з якою любов’ю вона говорила про учнів! Я будував плани на майбутнє, яких у мене безліч. І коли приїхав із секції, то отримав від Вас такий сюрприз. Я був в шоковій ситуації. Це цинічно.
Є різні дати в житті людини, народу, людства. 22 березня – це день Великомучеників Севастійських, яких за відмову зректись християнської віри було закатовано у вкритих льодом водах озера. Одного з мучеників звали Валерієм.
22 березня 2017 року, коли я завершував проходження військової комісії, директор підписав наказ про продовження контракту зі мною на 3 місяці. Ніяких розмов зі мною ніхто не вів, контракту, як документу я не бачив. Звісно, з таким наказом я не погодився. Тільки через декілька днів за ініціативи профспілкового комітету нарешті відбулась моя зустріч з директором, під час якої я підтвердив, що я не згідний з наказом в частині терміну, на який мав би бути підписаний контракт, що вважаю наказ таким, що не відповідає чинному законодавству, і що мої предки перевернуться в трунах, якщо я погоджуся. Чому? Тому, що з дитинства мене вчили бути чесним, порядним і поступати так, як велить моя совість. Школу я закінчив з золотою медаллю і навіть почав писати вірші. Вірші були видані окремою збіркою. З вашого дозволу я зачитаю один з них, який, на мою думку, співзвучний з сьогоденними подіями. Вірш написаний моєю рідною мовою.
Кто-то небо тревожит молитвою,
Благодать постулируя впрок;
Боже, если б икону несли Твою,
Я б упасть на колени не смог.
Кто-то с пеной у рта вновь скандирует
Откровеннейшую ерунду,
Пусть другие ему аплодируют,
Я не удочку не попаду.
Кто-то, хвастающийся гениальностью,
Продаёт сам себя с молотка.
Я доволен своїй уникальностью
И на торг не решаюсь пока.
Не к лицу мне проступки замаливать,
Хоть невежлив бывал я и пьян,
Подлица никогда не разхваливал
И не лазил державе в карман.
Мне наскучил банкет словоблудия:
Кто о ближнім хоть раз порадел,
Знает – слово всего лиш прелюдия
К торжеству замечательных дел.
5 квітня 1710 року, тобто рівно 304 роки тому гетьман України Пилип Орлик підписав у Бендерах «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорізького», тобто першу українську та і європейську Конституцію. В ній є такі слова: «привласнивши собі неслушно і безправно… самовладнає таке право «Як хочу так повеліваю!»».
Вже тоді таке «право» було засуджено. Демократія передбачає не самодурство, а договір. Як казав Бенджамін Франклін: «Демократія - це договір про правила між добре озброєними джентльменами.» В моєму випадку зброя – це Закон. Закон не тільки правовий, а й моральний. А при моєму звільненні було порушено як перший так і другий.
Я стверджую, що наказ про моє звільнення перебуває у разючій невідповідності чинному законодавству України, а його написання і підписання скидається на особисту помсту, розправою наділеною владою особи над людиною, яка по іншому думає і насмілюється критикувати дії керівництва, тобто здійснює своє конституційне право.
Сьогодні, тут і зараз, я при здоровому глузді та твердій пам’яті перед присутнім тут людом впевнено заявляю: вважаю своє звільнення незаконним та злочинним, та буду добиватися справедливості всіма дозволеними чинним законодавством способами.
І нехай допоможе мені у цьому Бог!
Жарікова І.В., викладач, - Я буду в першу чергу звертатись до колективу, а в другу - до Вас, Володимир Володимирович. Ви людина нова в нашому колективі. Колектив у нас не простий, Ви це знали, коли йшли до нас. Так, ми демократичні, намагаємось в усьому бути на крок попереду. Коли ми за Вас голосували, ви набрали тільки 30% голосів. Рік ми до Вас придивлялись. Ви спочатку прибрали попереднього завгоспа для того, щоб влаштувати свого товариша на роботу. Це залишилось непоміченим, бо всі були у відпустці. Потім Ви змусили заст. директора з НВР Псалтиру С.С. перейти на старшого майстра і взяли нову людину. Але від того нічого в училищі не покращилось. Вам ніхто не заважав. Через рік знову було голосування, де за Вас проголосувала більшість, ми Вам дали великий кредит довіри: 94 людини віддали за Вас свій голос. І ви підписуєте контракт своєму куму Шевчуку О.Є. на 5 років, а Валерію Миколайовичу на 3 місяці до 30 червня! Кого Вам ще треба крадькома працевлаштувати?
Романюк В.В., директор, - Він мені не кум.
Жарікова І.В., викладач, - Ну не знаю, хто він Вам, так говорять. Я задаю собі питання, що змусило Вас кардинально змінити свою поведінку? Як можна цей сформований колектив ламати? Як можна Валерію Миколайовичу, одному з кращих педагогів училища, який тут пропрацював 30 років, підписати контракт на 3 місяці. Валерій Миколайович, був директором училища. І якби не наше бажання мати квартири і не суди, яких ми пережили більше 80, він би і досі працював директором. Ви знаєте, що в країні війна. Скільки сил і енергії Валерій Миколайович віддає військово-патріотичному вихованню. Наші випускники воюють на передовій, повертаються і приходять до нас в училище на зустріч з учнями. Все це відображено на стендах. А тепер щодо завгоспа, якому директор продовжив контракт на 5 років. Ми всі бачимо його роботу, а точніше бездіяльність, а він ще й отримує доплату за це 40%!
Шевчук О.Є., заст. директора з АГР, - Неправда, тільки 30%! (Реакція зали - сміх)
Жарікова І.В., - Мені здається признавати помилки – це мужність. Засідання профспілкового комітету – рішення одноголосно, засідання комісії по трудових спорах – тільки одна людина утрималась, всі інші – за! Коли збирали підписи на підтримку Овсяннікова В.М. - підписалися 96 людей. І той, хто не хотів, той не підписав. Мене це просто обурило. В нас такий колектив, що нікого силою не заставиш підписати. Не створювали б ви такої ситуації, Володимир Володимирович, колектив би і далі плідно працював і підтримував Вас. Особливо неприємно, коли це все відбувається в піст. Ви повинні подивитись на протоколи і переглянути своє рішення. Треба полюбити людей і дітей. Принагідно хочу подякувати Управлінню освіти, науки та молоді, що дозволили нам набрати ще дві групи.
Шевчук О.Є., заст. директора з АГР, - Я не завгосп, а заступник директора. Якби моя посада називалась «завгосп», я б не прийшов сюди на роботу. Я зробив кришу.
Жарікова І.В., - Яку не доробили! Шевчук О.Є., - Так 540 тис. грн. не вистачило в 2015 р. Я обклав плиткою сходи, засклив вікна, у дворі училища засипав велику калюжу. Ремонтів не було, бо немає грошей. В гуртожитку поклали лінолеум.
Жарікова І.В., - Це ваша робота. І як Вашу посаду не назви, ви все одно завідуєте господарством і нема чого тут ображатись.
Іванова Л.А., вихователь, - Олег Євгенович, я до Вас зверталась ще до Нового року на рахунок «конфорки» до електроплити в 190 секцію. Відповідь була – після Нового року. Пройшло майже 4 місяці. На роботі застати Вас неможливо. Телефонні дзвінки ви ігнорували. Електроплита досі не працює. Тепер щодо лінолеуму. Я не знаю кому ви там його клали, але в 190 секції (кімнати 192, 193, 196) учні стелили його своїми силами; купили і самі встановили кран в санвузлі, який не працював; самі прочищали каналізацію, яка забилась, а також купили і самі встановили двоє дверей з замками: вхідні в 190 секцію і в 197 кімнату. Для чого ви тут, я не розумію!